Вийшла у світ книга Катерини Бойко-Сікори та Любомира Сікори: “Жива бисіда” – Посвіт, 2016

Sikora-2Відомо далеко ни мині водному, шо жива бисіда биз людини, ги людина бис бесіди, зьвір у люцкі подобі, якій сім літ пири тим з ліса на поли війшов, сило вздрів і в нім сі посилив – моя хата с краю – я нич ни знаю, бисіда людину ни тилько нат поземом вивершуйи, а й нат вусьим живим і ниживим у чьисі і в просторі знаним й низнаним роби, ни по свої воли; одініці з одиніць вибраних, усьо й заєдно зеро кома купа зер с паличков по комі на люцькім доропку хрест поставили, ни биз ґітьчої помочьи сі вбійшло; з головами Сьвітим Духом осіненими, усьоги на долони, для темини нипросьвітної дасьць Бох мижи вочьима сі розвидни; читай, а рузумію само по собі, головне – першій крок, другій – сам по собі.

Любомир Сікора

ІЗ ПЕРВИННОГО ДЖЕРЕЛА

Prezentazia-Sikora

Авторові цієї книги уже сімдесят, а це ж тільки «перша ластівка» – назбираного матеріалу для його повної реалізації вистачило б на кілька життів.
  • Любомир Сікора – інженер-конструктор за фахом і архітектор – за покликанням. Кожен архітектор добре знає, що будувати слід, починаючи із фундаменту. Будівництву «фундаменту» Любомир присвятив два десятки років власного життя, паралельно ведучи напружену громадську діяльність. Збір бойківських фразем шляхом пригадування почутого у дитинстві став для нього процесом занурення у світ позасвідомого – у світ прадавньої культури, яка виявляє себе в оазах автохтонної ментальності, не розчинених у реаліях, притаманних нашій сучасності. Надмірна концентрація на чомусь або зводить людину з розуму, або призводить до її просвітлення. З Любомиром сталося щось подібне до останнього: фраземи почали формуватися у його свідомості у монологи та діалоги – образи архетипів зринули на поверхню із позасвідомого, герої почали спілкуватися, діяти, відчувати, мислити, осмислювати, усвідомлювати себе тим, чим були їхні далекі предки. Розпочалася літературна творчість, заснована не на попередніх зразках художньої літератури, але на е тнокультурних особливостях бойківського передання. Тому тут перемішане геть усе – проза і поезія, гоголівська іронія й стефаниківська депресія, реалії і фантастика, пієтет і сарказм, етика і гуманістична розкріпаченість тіла, чарівне і потворне, шляхетне і вульгарне, побожність ченця і блюзнірство скомороха… Головний принцип автора: «Реалії життя бойків-сучасників передай у всій повноті, аби нічого їм не бракувало, аби кожен знайшов тут щось близьке для себе». У результаті такої методології досягається раблезіанська масштабність цілісної картини, у якій автор ніби запрошує читача до співтворчості, залишаючи йому можливість власноруч розставити акценти.
    Значна частина зібраного матеріалу – записана із вуст матері – Катерини Бойко-Сікори. Мама була одним із активних учасників творення бойківського фольклору і одною із рідкісних у наш час берегинь скарбниці народної бойківської мудрості. Вона привила старшому синові любов до народного слова, передала йому відчуття його краси та глибинного багатства змісту. Чого б не досягнув Любомир як письменник у майбутньому – він назавжди залишиться її учнем – ніколи не піде іншою дорогою – протоптаною чужими стопами.
    Твори Любомира Сікори усі без винятків написані на бойківському діалекті. На літературну українську мову вони перекладаються не без труднощів, а іноді – і не без втрати для змісту. «Прихований ресурс» тут є надзвичайно багатим – не кожен, хто володіє бойківським діалектом, здатен його охопити, оскільки для цього необхідне глибинне знання регіональних особливостей національної культури, яка вростає своїм корінням у далеку трипільську спадщину. Усвідомлюючи цю обставину, автор доклав величезних зусиль до того, щоб розтлумачити кожен вислів. Не обмежуючись прямим поясненням, він наводить на бойківському діалекті додаткові приклади вживання відповідних фразем («образки»).
    Величезна колективна праця, організована автором, була вкладена у фонетичну частину даного видання – її можна назвати «резервним фондом» бойківського діалекту, адже процес мовної асиміляції носіїв говірок зупинити практично неможливо – без підтримки на державному рівні (якої у нас час – бракує) рано, чи пізно вони почнуть зникати…
    Перша бойківська автентична книга побачила світ. Як це не дивно, найбільші дивіденди від цього отримає насамперед українська лінгвістика – дане видання надає широкі можливості для з’ясування питання про формування української та праслов’янської мов. Книга Любомира Сікори може зацікавити, наприклад, австрійського славіста Георга Хольцера – автора теорії про формування праслов’янської не без впливу мови кіммерійців, яка являла собою окрему галузку серед індоєвропейських мов. До речі, погляд на кіммерійців як на іранськомовних кочівників, який панував в українській історіографії не без впливу російської, останнім часом інтенсивно переглядається. Учені схиляються до думки, що це була галузка місцевих автохтонів.
  • Єдиним словом, належним чином оцінити це видання ми зможемо лише через роки, а зараз воно може видаватись декому «елітарною книгою», «ґелепкою на бриндзю» або чимось подібним. Інтелект середнього рівня не може змиритися із появою чогось нового, що виходить за межі власного рівня розуміння, особливо у тих випадках, коли його до того ж – засліплюють амбіції.

Михайло СІКОРА

Bookmark the permalink.

Comments are closed